Joy Division

вистава-концерт

14/07/2015 - 15/02/2017

“Joy Division” це музична вистава про життя і творчість культової британської групи JOY DIVISION і її соліста Яна Кьортіса, премєра якої відбулася 14 липня 2015 року на арт-заводі Платформа. Вистава гралась у клубах Centrum, Apelsin, на Сцені 6

Це вистава не про ідола, а про молоду людину, яка дуже хотіла прожити швидке і яскраве життя. В цій виставі ми не стверджуємо, а фантазуємо. Те, якою була ця загадкова постать ми можемо собі тільки уявити. Ми намагаємося створити той світ, в якому нам усім: акторам, режисеру, музикантам і глядачам цікаво існувати. 11 документальних театральних епізодів життя Яна Кертіса і людей, які його оточували, і звичайно ж музика Joy Division, яка є одним із головних героїв вистави. Вона – не є фоном і не є атмосферою. Вона – не щось другорядне, або щось перщочергове.

21 ВЕРЕСНЯ 2015 була зіграна в рамках Музичної програми ГОГОЛЬFEST 2015 на ВДНГ.

Вистава двічі повералась до театрального життя у нових редакціях.

Над першою версією працювали:
Головну роль у виставі зіграв Олексій Доричевский. Також у виставі зайняті: Ігор Білиць, Анатолій Маремпольскій, Анатоль Фон Філандра, Олександр Ломко, Олександр Поцілуєв, Олександра Польгуй, Аліна Скорик, Тарас Валігура, Ігор Лапіга, Дмитро Вовчук, Ксенія Чернова.
Виконували кавер -версії музиканти: Василь Скакун – гітара, вокал, Павло Римкевич – бас, Михайло Кушнарьов – ударні

Оновлена версія вистави вийшла 15 липня 2017 на відкритому майданчику The Dvor.
Олексій Доричевский знов зіграв Яна Кьортіса, Валентин Бойко, актор Театру на Подолі і соліст групи Switch On The Light виступив в ролі його музичного альтер-его, виконає вокальні партії, а роль продюсера Тоні Вілсона зіграв Олексій Гладушевський. Також у виставі були зайняті: Оксана Борбат, Роб Фельдман, Володя Кравчук, Олександр Ломко, Олександр Поцілуєв, Ігор Лапіга, Інна Ковальова, Сергій Журавльов, музиканти: Міша Сінкопа, Денис Скуратівський.

Відгуки глядачів і преса:
den_kirkach : “…якщо ви любите не академічний театр, неодмінно маєте це побачити. А якщо й цінуєте постпанк та Joy Division то внесіть відвідування цієї вистави в список обов’язкових заходів. Хоча, якщо з біографією гурту незнайомі, вам доведеться важко. Поруч зі мною сидів чувак, який в фіналі вистави щиро зізнався, що ніхріна не зрозумів. Мені було легше. Я прийшов “теоретично підкованим”. Гурт люблю, його та історію більш-меньш знаю. Навіть книжку Дебори Кьортіс читав.
Перше, на що звертає увагу це відсутність сцени в класичному її розумінні. Тобто є сцена, є зал. З правого та лівого боку – глядацькі місця. По центру – основна двіжуха. На самій сцені гурт грає кавери JD (роблячи це дуже якісно), в залі один за одним проходять основні епізоди з життя манчестерського поета. От Єн та Деббі готуються до весілля. От майбутні JD знаходять вокаліста. От Єн вбиває час на ненависній роботі соцпрацівника. От молодий гурт з Манчестеру обирає назву, дивлячись фільм про нациські “дивізії задоволення”. Я б порівняв би виставу з динамічно змонтованим відео, яке захоплює тебе з перших хвилин і тримає до фіналу.
Фінал, до речі, вартий окремого слова. Як і обіцяв, утримаюсь від спойлерів. Скажу лише, що вийшло неочікувано, рок-н-рольно, по-панківські. Під час останньої сцени мене не покідало враження, що я знаходжуся на рок-концерті. Тож окрема подяка режисерці за це вдале й нестандартне рішення.
Ну й в кінці посту – невеличке попередження)) Після перегляду вистави у вас може з’явитися бажання переслухати Joy Division. В мене, доки я набираю ці рядки, з колонок лунає Transmission. Команда “Дикого театру”, ви дуже круті. Дякую вам!”

Oksana Pavlenko Свела меня как-то судьба с Дикий Театр и до сих пор не отпускает. Скоро смогу сказать, что видела весь репертуар. Каждый раз обещаю, что напишу честно, если не понравится. Но все отлично заходит.
Joy Division спектакль почти документальный, поэтому не мешало бы ознакомиться с фигурой Яна Кертиса до просмотра. Мне повезло, основные моменты нашептала Дарья Озерянко, а уже ближе к ночи я наверстала углубленным чтением.Структура (так вообще можно говорить?) спектакля соткана из жизненных зарисовок, дополненных легким сюром и живой музыкой. Без последней было бы совсем другое ощущение, а тут все совпало и сыграло так, что затрудняюсь описать эмоции после. Хотелось поплакать, потанцевать, и чтобы тебе снова было лет 17.
Удивительно правильный финал, идеальный для такого холодного вечера, для такого спектакля. Шла домой по темным улицам, слушала Joy Division, вспомнила, что половина лета прошла. Сходите посмотреть.